6 липня у Кролевці пройшла дуже важлива акція – родини військових, які зникли безвісти або перебувають у полоні, вийшли підтримати один одного і нагадати всім про своїх захисників. Люди з прапорами, плакатами, фотографіями своїх близьких зібралися в центрі міста.
Була хвилина мовчання – дуже зворушливий момент, коли кожен думав про тих, хто досі не повернувся додому. Юлія Коноваленко стояла з портретом свого брата, Євгена Мороза, який вже чотири місяці вважається зниклим на Донеччині. Вона дуже сподівається, що він живий і повернеться.
Світлана Соломаха прийшла з плакатом за свого коханого, який зник понад рік тому на Запорізькому напрямку – про нього немає жодної офіційної інформації, але вона вірить і чекає. На акції був і ветеран, звільнений з полону у травні – Олександр Негір.
Він розповів, що провів у полоні майже два роки, і такі зустрічі дають надію родинам, що їхні близькі живі. Він сам дуже добре розуміє, наскільки важливо не втрачати віру. Яна Ляшенко приходить на такі акції щотижня – її чоловік зник безвісти ще у грудні 2024 року.
Вона говорить, що тут вони стали як одна родина, всі підтримують один одного і це дуже допомагає триматися. Альона Тихонова розповіла про чоловіка, який служив в Авдіївці і зник під час мінометного обстрілу – досі ніхто не знає, де він.
Вона постійно їздить на обміни, спілкується з хлопцями, які повернулися з полону, і вірить, що одного дня зможе знову обійняти свого чоловіка. Аліна Мисенко теж має надію: під час першої поїздки на обмін одна зі звільнених бійців підтвердила, що бачила її чоловіка в полоні.
Вона розповіла, що чоловік пішов на завдання, а потім зник – і вже більше року сім’я не має жодної інформації. Валентина Сухолєт прийшла підтримати свого сина, який вважається зниклим, але кілька бійців, звільнених з полону, бачили його.
Жінка не сумнівається, що він живий і чекає на офіційне підтвердження його статусу. Олена Зубцова стояла з плакатом за свого чоловіка Олександра, який зник ще у вересні 2024-го на Бахмутському напрямку. Вона регулярно їздить на обміни, вірить і сподівається на новини.
Мама зниклого Мая Нубінова також прийшла, щоб підтримати акцію – її син зник вже понад рік, і вона ніяк не може дізнатись про нього нічого нового. Цього разу на акції зібралося близько 50 людей. Наступну зустріч планують провести вже за тиждень. Тут кожен знає – пам’ять і підтримка важливі для того, щоб не втрачати надію і боротися далі.
