Життя Володимира Книра з Конотопського району обірвалося на війні – на Луганщині він загинув, виконуючи свій обов’язок перед Україною. Йому було лише 35 років.
Родом із села Шевченкове, Володимир, як і багато хто з нас, мав зовсім звичайне життя: навчався у школі, здобув професію маляра-штукатура, працював на будівництві в Києві. А потім прийшла війна. У квітні 2023 року він пішов на службу.
Пройшов навчання, став кулеметником, потім – гранатометником. Після поранення під Краматорськом лікувався в госпіталі в Дніпрі – саме там і зустрів свою Ніну. Ту, яка стала для нього справжньою опорою. Після одужання Володимир повернувся на фронт, вже як сапер.
Мінував, розміновував, встановлював загородження. Робив усе, аби його побратими були в безпеці. 15 лютого 2025 року біля населеного пункту Надія, що на Луганщині, він загинув – підірвався на міні. Без нього залишилися батьки, сестри, дружина, син.
Попівська сільська рада з глибоким сумом повідомила про втрату: “Вічна пам’ять, безмежна шана, доземний уклін відважному сину українського народу”. Світла пам’ять, Володимиру. Дякуємо за подвиг перед Україною.
